Ось ті речі, які, подолавши роки,
Залишилися тими ж...
Про все пам’ятають –
Ти ж про пам’ять забув: твої справи й думки
Крадуть тебе у себе самого й зникають
Десь у безвісті днів, у безодні років,
У галактиці всесвітів, міцно забутих.
Чуєш, громом, грізнішим від інших громів,
Час гуде, бо не може себе він збагнути?
Знайди очі, якими дивився колись:
Років десять тому або навіть і більше...
Пригадай, упізнай себе там, помолись,
Перевтілься у себе ж, яким був раніше.
Зупинившись на мить, придивися назад.
І минуле твоє, й сьогодення, й майбутнє –
Це єдиний, тобою утворений лад,
У якому водночас ти завжди присутній.
Не існує «було» – це те ж саме, що «є»
Це збагнеш – враз побачиш усе те, що «буде»,
Час уже не гуде – як зозуля, кує:
«Був і буду в тобі я одразу і всюди».
03-05.08.17
Зупинившись на мить...
© Copyright: Олег Вербовий, 2017
Свидетельство о публикации №117080501742
Свидетельство о публикации №117080501742
Рецензии