Я навіть знаю, як це буде: я вийду з тихої квартири,
нечутно причинивши двері, бо спить моє маленьке щастя,
зійду по сходах, щойно митих, неначе хтось з відра нахлюпав,
і вийду за залізні двері, де зранку вже чатує спека,
дошкандибаю до зупинки надмодернового трамваю,
який недавно запустили, хоча давно вже обіцяли,
і постараюсь, аби хлопець, який мене штовхає ранцем
щоранку, наче підрядився, не вліз поперед мене в двері,
бо щиро хочеться сидіти і, край віконця, задивитись
на ранішню красу дівчиська, яке не бачить цього ранку,
а дивиться в безодню «сітки» бездонно-синіми очима,
мене торкаючись коліном, ось тут і буде вірш, я знаю...
Я навiть знаю, як це буде
© Copyright: Миклош Форма, 2017
Свидетельство о публикации №117080309735
Свидетельство о публикации №117080309735
Рецензии