Подiум для душi

Душа бажає маскарад?
Бо кожний щось зодяг, що рад?

Шукаєш на цей день обновку?
Байдужість, підлість, зло як в вовка?

Можливо, хочеш зодягнутись в помсту,
Щоб дати дозвіл віроломству?

На мертвий череп – лису каску?
І автомат, – щоб дати встряску?

Можливо – плітки, осуд, заздрість?
Можливо – лінь, щоденну праздність?

Розшити лестощами плаття
Й поліно кинути в багаття?

А, може, краще – нова спроба?!
Не маска профілю, не роба.

Ти одягнись у розуміння,
В просте добро, м’яке сумління.

Навчись душею співчувати.
Вона чекає на ці шати.

Вдягни в увагу душу й людськість.
Відкинь свою дволику гнучкість.

Не можна бути поза Богом.
Душу не красить костюм з рогом.

І мода – «дівчина» зрадлива, –
Від неї не очікуй дива.

Душа твоя вартує вірність, –
Природність, ріст,  закономірність.

Вдягайся в одяг із довіри, –
До тих, хто в святість щиро вірить.

Душа хай носить плаття з щастя, –
Збруднити з сонця сукню вдасться?

Тріщить по швах те, в чому тісно!
Фальшивість, мнимість, – одяг кислий!

І викинь сумніви в смітник,
Чи ж жити у брехні ти звик?

Візьми душі нову надію
І зодягнись у гарну мрію.

Душа не хоче досвід фальші.
Відкинь цей одяг геть, найдальше!

Візьми любов, кохання, радість!
Ще можеш…зодягтись у святість.

У Бога вища елітарність.
Вона поглине зла бездарність.

Ти одягайсь в добра магічність, –
В консервативну Божу вічність.

Ріст завжди там, – де правди сталість.
Вдягнись у істину і досконалість.

Хай буде шпацір в Божій повні!
Бо вийде вовк в овечій вовні!

Носи вінок на ймення совість,
Будь з тими в кого спільна кровність.

Кріпи до нього світлі стрічки, –
Це шлях життєвий аж… до свічки.

Не одягайся в одяг з суму!…
Підстава це для серця глуму.

Не вір у всякі обіцянки, –
Вони для трат твоїх цяцянки.

Намисто буде нехай чисте, –
Правдивий одяг – не плямистий!

Вдягайся у людську прихильність.
Сердечність ласку і доцільність.

Збери по закутках брутальність
І кинь в смітник усю фатальність.

Білизна чиста – це моральність, –
Потреба перша і нагальність.

Душа оголена прекрасна, –
І вибір твій: «Солодке? Квасне?».

Не одягай чужу пораду –
Вона залишить тебе ззаду.

В усьому слухай в собі Бога.
Бо одяг твій – й твоя дорога.

В житті земному – одна прикрість, –
Буває в людях  душі зниклість.

© Copyright: Кравчук Світлана Миколаївна, 2017

03.08.2017 р.
11:11