Сумасшедший Вояж -отрывок повести- на укр

БОЖЕВІЛЬНИЙ ВОЯЖ

А щасливі, по вуха закохані й шалені Лія та Вівіана швид-ко дістались до Андріївського узвозу й відшукали потріб-ний будинок. Але були трохи спантеличені, коли він пред-став перед ними у спалахах просто неймовірних небачених досі киянами велетенських громовиць, що шугали у чор-ному небі від обрію до обрію.
-Невже це той чортів будинок? – очманіла Вівіана.
-Так! №13! І катафалк біля нього чорний, не інакше як на-лежить відьмі!
-Тю, та це ж музей! Він зачинений! Музеї вночі не працю-ють! Набрехала нам  аферистка! Я одразу збагнула, що ми маємо справу або з аферисткою, або із божевільною, яка вважає себе...
-Та цить ти! Цить, кажу тобі! – Лія затисла занадто емоцій-ній коханці патякало. –Дивись, вона відчиняє вікно!
І дійсно, вікно відчинилося й назовні визирнула розпашіла, але (як і в першу зустріч у «Проглоті») надзвичайно елега-нтна  (з вплетеними у розкішну, романтичну зачіску ніж-ними польовими квітами!) Розаліна Зацюцюрко.
-Чудовий літній вечір, чи не так, любі мої фіалочки? А які чудові громовиці! І скоро вперіщить така злива, що вода завирує на узвозі й понесеться по старовинній бруківці по-тужними потоками на Поділ! Обожнюю шаленство і безлад несамовитої стихії! Життя видається тоді таким бурхливим, сповнюється позитивними емоціями! А запах озону завжди збуджує вовчий апетит і несамовиті бажання! Шалена літня злива з грозою – то є найкращій подарунок! Обожнюю робити сама собі подарунки! Я вже бенкетую з друзями! Я б вас із превеликим задоволенням запросила теж до святкового столу! Та ви мабуть поспішаєте! Чи не до хлопців, бува, на побачення? Он які захекані!
-Та які там хлопці, чорти їм у дупи! А захекані, тому що поспішали до вас! Одначе, в дивному місці ви, пані Розо, мешкаєте! – нахабно і навіть грубувато зауважила Вівіана.
-О, я не мешкаю... Скажімо, я лише орендую... офіс... Зруч-не місце, майже у центрі столиці, від клієнтів нема одбою... Багато хто користується моїми особливими послугами, ко-ли вже втрачені останні надії на будь-яку іншу поміч... То, я так розумію, ви пристаєте на мою пропозицію? Зголошу-єтесь?
-Ми охоче підпишемо угоду! – дзвінкоголосо вигукнула Лія.
-Нас усе, геть усе, влаштовує! – оптимістично підтвердила бадьора Вівіана.
-Чудово! Домовились! Я вам повідомлю про час і місце зу-стрічі! Звісно завчасно, аби ви встигли налаштуватися... Хоча, як я розумію, ви готові до бою будь-якої миті?
-Як? Як ви нам повідомите? У вас же немає ані наших ад-рес, ані телефонів?
-Зіроньки мої, навіщо мені ваші реквізити? Я можу зв’язатися подумки з будь-якою людиною яка мені потріб-на і передати їй будь-яку інформацію у будь-який час!
-Але ж ми маємо підписати угоду! Ми розуміємо, що це лише формальність, але...
-Фіалочки мої любі, угода між нами вже підписана, для то-го щоб її підписати, не потрібні  ані перо, ані папір тому що вона підписується не на папері і не пером, а зовсім у інший спосіб... Ви її підписали тієї миті, коли останні сум-ніви, останні докори сумління згасли у ваших душах, як згасають останні жарини у  вогнищі... (О, лукава відьма! Справа ж була лише у подарованих за її наказом химерою пігулках і заговорених льодяниках!)  Відтак, віднині ви во-лодітимете надзвичайними гіперсексуальними навичками та вміннями! У кожній з вас відтепер житиме нездоланий потяг до сексуальних пригод і великих напружених прут-нів!
-Ми вже у цьому переконалися!
-Невже? – Розаліна якось лукаво й загадково посміхнулася.
-Авжеж!
-На Контрактовій цей нездоланий потяг охопив нас знена-цька! Ми нічого не могли вдіяти з ним...
-О, як цікаво! Здається, я трохи передала куті меду! Але сподіваюся, вас нічого не збентежило?
-Аніскілечки! – з блиском в очах вигукнула Вівіана. -Але тоді, якого біса ви нас запрошували, якщо нічого не потрі-бно вже підписувати?
У вишині над Липками шугонула потужна блискавиця, висвітивши облямовані золотом зелені бані й золоті маківки та хрести Андріївської церкви, а потім гримнуло так, що здригнулась земля.
-Вівіано! – Лія смикнула коханку за кофтинку й промовис-то подивилася в  її нахабні шалені очі. – Вівіано, будь лас-ка, добирай слова...
Розаліна Зацюцюрко знову посміхнулась але цього разу іронічно і поблажливо:
-Облиш дівчіно церемонії, я ніколи не плутаю хамство із шаленством молодості! Більш того, я вклоняюся перед мо-лодим нестримним безумством! Я просто хотіла вас ще раз побачити і, якщо ваша ласка, запрошую бути присутніми на бенкеті. Як я вам вже повідомила, у мене сьогодні не-звичайний день. І я хочу, щоб сьогодні у мене за столом бенкетували мої найліпші друзі! Мої любі друзі! Тож за-прошую  ґречно до святкового столу! Я вас познайомлю із моїми гостями! Повірте, це добірне вишукане товариство!
-О, це така честь, пані Розо! – вигукнула Вівіана. ЇЇ очі  вщент наповнилися нахабним шаленством.
-Ми навіть і не мріяли про це, люба пані Розо! –  диплома-тично вимовила Лія.
-Тож прошу, заходьте до будинку, мій служник відчинить вам! Він трохи дивний, але не переймайтеся! Мерщій, поки не вперіщила злива!
Розчинилися парадні двері й у напівтемному парадному запрошені відьмою гостії побачили білі кості Альберта! Від несподіванки Лія ахнула і цупко вчепилася Вівіані в плече. Вівіана теж здригнулася, але миттєво опанувала себе й мовчки потягнула коханку за собою в парадне, а потім нагору по крутим сходинкам.
Щойно дівчата увійшли улупила така злива, що здавалося, ніби розверзлися небесні хлябі, і потужні струмені води, ніби з брандзбойтів, зашмагали по дахам будівель і бруків-ці Андріївського узвозу...
Дівчата увійшли до вітальні. Посеред кімнати на килимі сидів уже знайомий їм чорний кіт Фреді (після інциденту біля «Проглоту» Розаліна ледве відкачала його бідолашно-го валеріанкою!). Побачивши шалених дівуль, вусань зане-покоєно нявкнув й заховався під стіл.
Розаліна Зацюцюрко випромінювала щиру гостинність:
-Прошу, фіалочки! Ви мої жаданні гостії! Я чекала на вас і стримувала до вашого приходу зливу! Чудовиий, чудовий сьогодні вечір! І зібралися за столом лише мої любі друзі! –Розаліна обійняла й розцілувала Лію та Вівіану. Від по-дільської відьми віяло витонченими парфумами і від того дивовижного дурману чомусь ввижалося далеке лазурове узбережжя, Рив’єра та біла яхта в затишній бухті. –Любі друзі, до нас на вогник завітали неперевершені й чарівні Лія та Вівіана! Але треба панянок трохи нарядити!
Розаліна змахнула рукою і дівчата відчули на тілі замість купальників шортів та майок дорогу білизну і шовкові ве-чірні сукні а на ногах замість кросівок елегантні туфлі! Не стримавшись, вони підбігли до велетенського дзеркала щоб помилуватися собою!
-Це справжнє диво, дякуємо!– в один голос вигукнули ошелешені подруги.
-О, це ще не диво, фіалоньки мої! Дива ще попереду! – на обличчі відьми знову з’явилась іронічна посмішка. -Але ви дійсно неперевершені!
-Ці плаття надзвичайні! – захоплено вимовила Лія. –Звідки таке чудо?
-З Японії!
-Оце то так! Невже із самісінької Японії?
-Так, фіалоньки! Щойно доставлені! Із колекції «Джепоніз гьорлз» найкращого токійського кутюр’є Хацікоко Мацу-цо! Створені для юних і пристрасних німф! Парфуми біля дзеркала! Але не раджу їх я вам, хоча вони й надзвичайні! Та вони аж ніяк не перевершать п’янкий аромат вашої юності!
І ще декілька шокуючих несподіванок не побачених ними одразу очікували на новоявлених бенкетувальниць: перед гостями грала на старовинному й вочевидь дуже коштов-ному контрабасі, затиснувши інструмент поміж стегнами, заплющивши очі й дуже чуттєво (ніби жаданий ерегований причандал!) тримаючи смик довгими гнучкими пальцями оголена дівчина! Окрім того, у кутку бенкетної кімнати стояли дві відкриті мідні труни, а їхні кришки були приту-лені до стіни.
-Знайомтесь з товариством! – Розаліна була весела і збу-джена. –Під стіл заховався мій любий муркотун Фреді! За контрабасом тішить нас чарівною музикою моя надійна помічниця у багатьох важливих і складних справах – Ана-бела! Анабела талановито  шпигує, стежить, заплітає ін-триги й влаштовує провокації! А її музичні здібності непе-ревершені, тож я навіть ні хвилини не сумнівалася кому доручити музичний супровід ювілейної вечірки! На пер-ший погляд контрабас досить обмежений у своїх можливо-стях інструмент, але повірте в спритних і чуттєвих руках Анабели він перетворюється на дивовижне джерело найрі-зноманітніших мелодій та композицій! Звуки контрабаса чарівні й ненав’язливі, вони ніби розчиняються у просяк-лому чарами та хвилюючими передчуттями просторі! Ана-бела така ж віртуозна у грі на контрабасі, як шалений Па-ганіні на скрипці! Я цілковито втрачаю самоконтроль, коли чую як грає цей божевільний демон! Зізнаюсь, нещодавно я не втрималась і  наважилась на шалений вчи-нок: перетнула кордони часу і відвідала його концерт в Ла Скала! Спочатку я виманила із імператорської ложі супут-ницю палкого поціновувала жіночої вроди та витончених мистецтв імператора Франції і відправила її на деякий час у паралельні світи. А сама, перевтілившись у Жозефіну, влаштувалась у ложі поряд з Наполеоном і насолоджувалась, насолоджувалась, насолоджувалась! Я звабила імператора під магічні звуки скрипки чорнявого шаленого генія! Це було безумство, але ж я темпераментна й витончена дама і тому час від часу мені просто необхідно чинити безумства! Дехто вважає неможливими подорожі у часі! Але повірте, немає нічого простішого! На це здатні навіть початківці! Тому що це ази чаклунства! Потрібно лишень перевищити швидкість світла! Один дивак геть необізнаний і не посвячений у таїну магії на ймення Альберт якось довідався про це від мене під час нашої дружньої бесіди, коли ми випадково зустрілись у Берні у кав’ярні мадам Лярош! А потім він таке утнув! Бідолашний, опублікував нашу розмову у вигляді власної теорії, хоча я йому суворо заборонила це робити, і став всесвітньо відомим вченим! Цей зухвалий Альберт отримав і славу і гроші, а людство – зловісні технології та зброю для самознищення! Коли я дізналась то дуже розгні-валась!
Але ж повернімося до застілля! Повірте, я знаюся на мис-тецтві і стверджую: Анабела з контрабасом – це ідеальний варіант для будь-якої вечірки і навіть дипломатичного рау-ту чи великосвітського прийому! Це набагато краще, аніж запрошувати, скажімо, якусь божевільну флейтистку! А за столом – мої любі друзі (Розаліна зробила жест в сторону сивочолого красеня який, користуючись великою срібною ложкою ласував чорною ікрою) – граф Кобеняк, мій щирий і давній друг, справжній киянин, хоча нині він вже мешкає в зовсім іншому... гм... місці... але інколи з мого дозволу все ще навідується до Києва щоб залагодити деякі комер-ційні питання, і про певні аспекти столичного життя, яке б безнадійно завмерло без його щирої участі, він знає геть усе! Наш любий граф – неперевершений фахівець у галузі корупції і контрабанди! Справжній експерт! Він у цих ко-рупційних схемах почувається як риба у воді! Знає усі вхо-ди і виходи! Кому, коли і скільки! Навчав шахраювати не одне покоління владної верхівки! Консольтував ще київсь-ких генерал-губернаторів, навчав шахрайству Косіора, а потім по черзі усіх інших… кхе-кхе… добродіїв! Наш лю-бий граф – ідейний монархіст і обожнює теревенити про старожитній Київ! Окрім того, граф – великий поціновувач пікантної дівочої вроди! Стережіться – він дуже досвідчений ловелас і зваблює непомітно й підступно і надзвичайно майстерно! Спочатку причаровує й заколисує, а потім гойдає до нестями!
-О, корупція, хабарі, контрабанда! Це надзвичайно цікаво, привабливо й сучасно! Шановний граф у тренді, і нам не-ймовірно приємно зустріти таку кмітливу й обізнану лю-дину в доленосний для нас момент! – Вівіана випустила вишукану й дотепну фразу ніби кулеметну чергу й замовк-ла, виблискуючи очима. Вона приємно здивувала витонче-ною іронією й дотепністю не тільки гостей Розаліни Зацю-цюрко, але й себе саму!
-О, мадемуазель, ви люб’язна й чарівна! Ви маєте рацію, у контексті нашої розмови зауважу що у стародавні часи усю контрабанду виробляли або переправляли через Одесу. За-раз вона насичує Україну звідусіль – і це прекрасно! Libero in libero! – граф Кобеняк облишив  ікру, витер губи сервет-кою, підвівся й з поклонами поцілував молодим панянкам руки.
-А ця чарівна струнконога німфа з чорними наповненими пристрастю та полум’ям невимовних бажань очима - пані Ізольда. Зіркова танцюристка балету! Причарувала своїми тендітними ніжками, а потім безжально розбила безліч не тільки чоловічих, а й жіночих сердець не лишень у вітчиз-ні, але й у багатьох країнах світу в яких відбувалися її гаст-ролі! – продовжувала знайомити дівчат із гостями Розаліна Зацюцюрко.
-Ой, що ви дорога Розо! Що ви! Не перебільшуйте, а то ді-вчата ще справді вважатимуть мене безжальною серцеїд-кою! Я була лише безневинною юною Афродітою... безне-винним янголом, який прагнув кохання і ніжності...
-О, як ми вас розуміємо - голосом сповненим співчуття за-уважила Вівіана. - О, якби ж ви тільки знали, як ми вас ро-зуміємо...
-Так, так... - Ізольда схвально кивнула й доброзичливо по-сміхнулася. Вона була цілковито задоволена перемовина-ми. 
Дівчата приєдналися до гостей й зав’язалася приємна за-стільна бесіда. Граф Кобеняк (галантно отримавши дозвіл від присутніх дам) запалив ароматну сигару й майстерно пускаючи спочатку кільця а потім стрижні зі струменів ди-му (таким чином, щоб стрижні пронизували кільця!) з чарі-вною та надзвичайно елегантною посмішкою звернувся до юних леді:
-Якщо ваша ласка, задовольніть мою цікавість щодо сфери ваших, даруйте... е... щоденних інтересів?
Вівіана та Лія перезирнулися між собою, а потім з ювіляр-кою, яка їм доброзичливо й  схвально посміхнулася й ледь помітно кивнула.
-Ми, за допомогою пані Розаліни, опановуємо мистецтво задоволення палких, дещо незвичних, а тому іноді потаєм-них, але цілковито нам зрозумілих і природних чоловічих бажань...
-О, шарман! – пані Ізольда почала плескати у долоні. –Мої вам вітання й захоплення, любі колежанки! Зізнаюся, я бу-ла першою, хто втілив ці вміння й навички безпосередньо на балетній сцені! Я здійснила революцію і здійняла фу-рор! Я була засновницею дуже відвертого і дуже чуттєвого балету! Танцювала майже оголена і на сцені таке виробля-ла з партнерами, що глядачі божеволіли! Дехто навіть зви-нувачував мене, що я перетворюю балет на порнографію! Але справжні знавці й віддані мої шанувальники (Ізольда зиркнула на графа і той ледь помітно зашарівся) палко під-тримували усі мої починання! Але нажаль при совєтах до-мінувало лише цнотливе «Лебедине озеро» і я, зрештою, змушена була покинути сцену. О, як же це приємно – у цей знаменний вечір, за бенкетним столом  у колі найліпших друзів зустріти своїх юних послідовниць!
-Є тост! За однодумців і однодумець! – урочисто вимовила Розаліна Зацюцюрко.
Антуан миттєво наповнив гостям келихи брютом з пляшки зі срібного відерця з льодом. Анабела вшкварила урочис-тий марш.
-З вашого дозволу, я питиму стоячи! За відродження чуттє-вого й розкутого балету і не тільки на сцені, але й у витон-ченому побуті!  – урочисто вимовив граф Кобеняк, підвівся й залпом спорожнив свій келих. Він ще хотів щось сказати, але мабуть думка вилетіла з його сивої голови і він лише здійняв ліву руку і зробив невизначений жест, засліпивши на мить усіх присутніх мерехтінням блакитного діаманту. Антуан послужливо підлив пінистого напою у порожній келих графа і сивий ловелас став пити брют невеликими ковтками, хтиво зиркаючи у сторону Лії. Кіт Фреді теж вочевидь пройнявшись великою симпатією та довірою до Лії, раптом заплигнув їй на коліна. Лія одразу почала його пестити, а Фреді голосно й солодко муркотіти.
Розаліна схвально подивилася на дівчат. Вона була дуже задоволена, що не помилилася у своєму виборі юних і ніж-них німф для святкової оргії.
-Графе, а це правда що у радянському союзі не було сексу? – раптом поцікавилась дещо скута й мовчазна досі Лія, по-гладжуючи Фреді. (О, славетний п’янкий брют, ти ще й не такі язики розв’язував!)
-Це - правда, моя люба лілія! Хіба ж то був секс, коли де-белий директор валив на стіл покірну й безвідмовну секре-тарку й задравши їй спідницю вигукував: «Слава КПРС!», а парторг палив «Біломор» і очікував своєї черги? Це, любі мої друзі, не секс, це – диктатура пролетаріату!
Але тішать дуже давні спогади, зігріває пам’ять про буре-мну юність! Були, були славетні часи... Скажімо, якось пе-ред Стрітенням у благословенному 1898 році зайшли ми з моїм італійським другом, нажаль вже давно покійним (граф з пересторогою зиркнув на Розаліну) сеньйором Мугеріні у невеличкий ошатний будиночок на Межегірській у якому полюбляли проводити майже увесь свій вільний час... Слава про дівчат, які щовечора гостинно приймали нас із моїм другом – веселуном і дотепником Мугеріні – сягала далеко за межі Києва... Поціновувачі приїздили щоб зустрітися із ними зі Львова, Варшави і навіть з Кракова... О, ніколи не забуду той чарівний Поділ, той овіяний імперською величчю Київ… Так от, зайшли ми з друзякою Мугеріні на червоний вогник... Жіночій зведений оркестр оголених мавок неперевершено виконував танго... Німфи запрошували кавалерів до танцю... О, ця вічно юна мелодія! Досі чую її, лишень згадаю про ті часи, лишень заплющу очі... Шампанське з кращих винокурень Європи, вишукані наїдки, юні палкі німфи в наших обіймах і танго, як сповідь, як відпущення гріхів, як проміжок між життям і смертю... Була там одна молодичка – худорлява, блідувата але фантастично вправна білявочка... Робила вона чудеса... Навіть тоді, коли ти вже цілковито виснажений, вона чарівним чином повертала тебе знесиленого й пересиченого до чергового  штурму найвищих вершин чуттєвої насолоди! Вона... во-на...
Граф так розхвилювався, що не міг дібрати потрібних слів. Але він випив ще келих брюту зібрався з думками й знову набрав повні легені повітря щоб продовжувати свої оповід-ки. Аж тут втрутилася Розаліна:
-О, любий мій друже... Даруйте, ці  пікантні деталі ваших походеньок надзвичайно цікаві! Ось тільки я хвилююся з приводу того, що серед нас знаходяться ніжні майже без-невинні юні створіння, які роблять лише перші кроки на шляху оволодіння усіма тонкощами чаруючого й екзотич-ного ремесла... І ви, досвідчений й знаний ловелас, який бачив, пережив і знає так багато, ви можете їх ошелешити деякими занадто пікантними подробицями! Окрім того ви приголомшили їх хронологією подій! Вони, ніжні наші фі-алоньки, побачили й почули сьогодні вже дуже багато див-ного, не варто їх перевантажувати шокуючими подробиця-ми...
-Пані Розаліно, аж ніяк! –  гаряче заперечила Лія, витираю-чи серветкою губи. - Нам надзвичайно цікаво слухати гра-фа і  ми безмежно вдячні йому за чудовий історичний екс-курс і, якщо ваша ласка, чи не могли б ви попросити Ана-белу зіграти танго, я хочу повернути графа в ті незабутні славетні часи спогадами про які він так щиро поділився з нами й віддячити нашому любому графу – запросити його на танець!
-Чом би й ні? –жваво відгукнулась Розаліна. -І я обожнюю танго! Анабело, танго! Виконай магічну мелодію, янголе мій, але зроби це надзвичайно чуттєво, екзотично і втаєм-ничено! Особливо витончені пасажі доповнюй вокалом!
Анабела повільним кивком голови підтвердила свою гото-вність негайно виконати наказ господині. Полинули чарівні загадкові звуки танго з легкою домішкою індійських мотивів.
-Є тост! За безсмертне і вічно юне танго! – розчулено ви-мовила Розаліна.
Антуан погримуючи кістьми з неймовірною швидкістю наповнив кришталеві келихи пінистим брютом. Вівіана та Лія звернули увагу, що лакей увесь час (вже вп’яте!) наповнює досить великі келихи з однієї і тієї ж пляшки, але напій у ній дивним чином не закінчується!
-За танго п’ю стоячи! – вигукнув граф Кобеняк, миттєво осушив келих і  галантно вивів з-за столу на середину кім-нати Лію. Демонструючи неабияку граційність та гнучкість могутнього тіла, повів молоду розпашілу від брюту партнершу на перше па. Лія відчула несамовитий унутрішній жар і тяжіння до сивого красеня. Магічні ритми танго неймовірно розпалили її.  Вона опустилась перед ним навколішки і дуже витончено й елегантно вивільнила назовні його чоловіче єство!
-О, шарман! – схвильовано вимовила Ізольда і хтиво обли-знулася.-Я не можу спокійно спостерігати, я бажаю негай-но доєднатися до графа і німфи Лії…