Навіть просто провести по краю -
це тільки не впасти...
Ти не бачиш мене?
Не біда - я сховався на мить,
щоб не вить
попід трасти,
де вночі регулюють,
як зранку до вітру ходить...
І останніх любов якось дивно під себе ховала,
затуляючи рота майбутньому в сірих штанцях...
До кінця
нас так мало
залишалось на світі, що вдягнутий в одяг мерця...
Як не встигнеш - приходь до бажаннями стулених вікон,
де гулятиме совість, що віддана серцю на суд.
Там і тут -
лиш каліки,
і одвічний один, незбагненний у снах, шалапут...
Він не просто вмирав, він тікав від весни і кохання,
що сплітали життя у стрічки нездійсненності мрій!..
Він - не твій?
То востаннє.
Як частина написаних світом буремних подій...
Але десь попід край все одно нас розчавить надія
на зримований вирок і теплий від сміху фінал...
Піт дзеркал
змиє мрії,
що торкнулися меж наскрижалених Богом лекал...
Межа ножа
© Copyright: Александр Ноцкий, 2017
Свидетельство о публикации №117080202756
Свидетельство о публикации №117080202756
Рецензии