Свое личное. украинский язык

Своє особисте

Як засліплює тінь!..
Парадокс... Голова колообертом.
Ще не верне на скін,
Та й не ранок... Неначе лечу,
Я ходжу по житті
У крилатих сандалях, не в чоботах,
І зриваю квітки,
Та ніколи нараз не топчу.

На Парнас відішлю
Віршування. У серці оселі є
Породілля віршів,
Хоч тяжіє від них голова...
Україну люблю,
Мов лелека дружину підстрелену,
І країни чужі
Не цікавлять, ну дивні дива.

До під”йому легкий-
На війну чи на свято однаково.
Якось твором привів
Дворянина відверті слова-
Що епосі отій
Зрозуміле пояснення знакове-
Як за волю чужу
Він колись від нудьги воював,

Бо, здавалось, свою
Було годі і думати вибороть,
Хоч зірниці її
Прорізались туманом оман.
І палав часоплин,
Мов вогонь негасимо під зливами...
Як же важко коли
Прагнеш волі, якої нема...

Відпускаю усіх,
Що каміння із пазухи викине.
Хто до мене добром-
Сторазово добро повертав.
Я любитель утіх,
І жіноцтво таємно- усміхнене
Я оспівую. Про
Свій характер нерідко писав

У ліричних віршах...
І любовних... І трохи ніяково
Незбагненних усім...
А для чого писати вірші?
І волію, душа
Щоб під римою свіжою плакала,
І втішалась... А втім-
Нині сумно чомусь на душі.