Сидить хлоп’я в лахміттях, ще й голодне,
Сидить на камені і очі повні сліз.
Замурзане, знівечене, холодне,
А біля нього міни рвуться скрізь.
Коли спитали: «Чий ти? – то заплакав
І мовить слово довго не спромігсь.
Щось показав рукою, наче знаком,
Й на землю біля каменя приліг.
Приліг і плаче, голосно ридає,
Б’є по землі маленьким кулачком.
Давно він тут, і маму дожидає… –
І сльози ллє на землю потічком.
Її нема й уже не повернеться:
Під кулепад потрапила вона...
І щем душі, і серце квилить-рветься…
Що ж та дитина – залишилася одна.
Хлоп’я притихло й сльози вже не ллються.
Нема домівки, мами теж нема…
А вбивці матерів не схаменуться
Й не спиняться – у них душі катма.
30. 07. 2017.
Сидить хлоп я в лахм ттях голодне
© Copyright: Клавдия Дмитрив, 2017
Свидетельство о публикации №117073100038
Свидетельство о публикации №117073100038
Рецензии