Не буди мене нiчними вiршами...

Не буди мене нiчними віршами...
Віршем-поцілунком не буди.
Може, теплий сон мені залишився.
Дай допити сон, пробач, прости.

Я – між сном і віршем – сам розгублений.
Де – ще сон, а де – вже вірш: хто зна?..
Віршами своїми ніжногубими –
до бокалу мрії ллєш вина...

А бокали мріють про спустошеність.
А бокалу хочеться до губ...
Хоче перекинутись, хай трошечки,
той бокал – той келих ніжних згуб...

Не буди ні віршем, ні цілунками.
Дай побути у хмільному сні.
Мить – і стануть кращими дарунками
всі твої цілунки на мені...

.............................


Нина Самогова


Не буди меня рифмами, милая…
Поцелуем стихов не буди.
Этот сон до рассвета осилю я –
Дай допить мне его и прости.

Между сном и стихами – блуждаю я.
Где стихи, а где магия сна?
Ты губами мечты, напоишь меня,
Наливая в бокал мой вина…

А бокалу быть выпитым хочется.
И к губам прикоснуться, маня.
Только мне почему-то пророчится,
Страсть твоя ожидает меня …

Не буди ж меня рифмами жаркими.
Дай побыть в этой сказке хмельной.
Миг- останутся утром подарками
Все твои поцелуи со мной.

http://www.stihi.ru/2017/08/04/2408