Милість
Одрікаюся, Душе, уловок,
Небу ще потріпочу гриви.
Ти не щирся у слові, ловкість,
І неглупим примітна ігривість...
Розщедрилась блаженна Ксенія,
Обняла ось до сліз ізбоку:
Небо любить,
де ранній Єсенін!!
Не повім, до котрого скоку.
От тоді пролягла непомітно
Вся страшна нісенітниць дорога.
І оплакую Божу привітність,
І молюсь: не одпасти від Бога!!
І чіпляюсь на шию Слова —
Хай не кине — забави людської для.
...Так скулять в них коліна раптово
Ще зарання, як спустять її... —
то рятівна петля.
2003
Мил сть
© Copyright: Игорь Степанович Шевчук, 2017
Свидетельство о публикации №117072804318
Свидетельство о публикации №117072804318
Рецензии