Марина Цвeтаeва В листопадi нiч пам ятаю я

Марина Цвєтаєва «В листопаді ніч пам’ятаю я …»
(переклад Володимира Туленка)

В листопаді ніч пам’ятаю я,
Туман та дощ. У світлі ліхтаря
Ваш ніжний лик – збентежений та дивний,
По діккеновськи – тьмяний, сиротинний,
Що лихоманить душу, як моря…
- Ваш ніжний лик у світлі ліхтаря.

І вітер дув, драбина – як жива …
Від Ваших губ, очей не відірвав,
Ледь сміючись, у вузол звивши пальці,
Як наче Муза, я стояла ледь на ганку,
Незаймана – а пізній час співа…
І вітер дув, драбина – мов жива.
 
А на мене із-під повіки втом
Надія струменилася хрестом,
- Ледь губи зачепивши погляд звився… -
Так серафим, гонитвою втомився
У таємничій святості фантом
Світ спокушає – з-під повіки втом.

Сьогодні знову діккенсова ніч,
Знов дощ, а допомогу клич, не клич
Мені, чи Вам …І знов шмагають труби,
Драбина, мов жива… І Ваші губи,
І той же крок, що вже пішов узбіч, -
Кудись туди – у діккенсову ніч.

*****
Марина Цветаева «Я помню ночь на склоне ноября…»

Я помню ночь на склоне ноября.
Туман и дождь. При свете фонаря
Ваш нежный лик – сомнительный и странный,
По-диккенсовски – тусклый и туманный,
Знобящий грудь, как зимние моря...
– Ваш нежный лик при свете фонаря.

И ветер дул, и лестница вилась...
От Ваших губ не отрывая глаз,
Полусмеясь, свивая пальцы в узел,
Стояла я, как маленькая Муза,
Невинная – как самый поздний час...
И ветер дул и лестница вилась.

А на меня из-под усталых вежд
Струился сонм сомнительных надежд.
– Затронув губы, взор змеился мимо... –
Так серафим, томимый и хранимый
Таинственною святостью одежд,
Прельщает Мир – из-под усталых вежд.

Сегодня снова диккенсова ночь.
И тоже дождь, и так же не помочь
Ни мне, ни Вам, - и так же хлещут трубы,
И лестница летит... И Ваши губы...
И тот же шаг, уже спешащий прочь –
Туда – куда-то – в диккенсову ночь.