Я мушу визнати, що ти була права…
Липнева спека, пожухла вся трава…
Мій шлях наверх віднині ледь пливе,
Біда, так сталось, і в серці нині зле.
Настав той час, коли втрачаю я
Підґрунтя сил, зоветься то сім'я.
Ти відлітаєш, шлях за горизонт…
Дощить з небес, в нагоді знову зонт…
В душі болить, хто знає – той пойме,
Один залишився, ніхто не пригорне.
Я не сприймаю, але не втішний рок:
Тут залишаюсь, а ти в путь до зірок.
Нехай тобі там буде до душі,
Благаю, Ненько, ти спочивай в тиші.
Я пам’ятаю все, немов вчора…
Липнева спека… тут за вікном жара…
Матусi...
© Copyright: Влад Селезнев, 2017
Свидетельство о публикации №117072606307
Свидетельство о публикации №117072606307
Рецензии