В. С. Висоцькому

(до 37-річчя з дня смерті)

Пішов, і менше стало сенсу.
В безодні зразу появилось дно.
Не доспівав, і тишина воскресла,
мов чорно-біле і німе кіно.

Осиротіла сцена на Таганці.
Чернетки на рублі міняють вмить.
І нікому ридать в його "циганській",
поля закоханим нема кому стелить.

Хай буде проклятий цей бізнес скотський
й хто сором цей за пам'ять видає,
і хто горілку з модним іменем "Висоцький"
по стольнику за чарку продає.

Палив себе безжально Фенікс спопелілий,
згорів сорокарічний, зовсім молодий,
щоб власну душу ми у собі розгледіли,
не забували щоб - "Спасибі, що живий! "

Струною й словом в серці нас кольнуло,
він з кожним, як раніше, - візаві,
у тих піснях, які між нами простягнув він,
які плелись із нерва. Відлюбив і віддзвенів..

І хай уздовж обриву поробили вже підмостки,
оцифрували в mp3 не голос – віщий глас,
та справжній і завжди живий Висоцький,
лиш, той Висоцький, що живе в душі у нас.