З трактат в Важуче

Важуче

«Все, що ми творимо, на вершинних досягненнях врешті перетворюється на любов», — одного разу казав в Київському театрі В. Кучинський, режисер львівського молодіжного театру. І я вслід кинув — «на Божу любов».
В момент серця; й свідомості присутніх — або підтверджують такий «навздогін», або ні, — десь у відчутті запам’ятовуючи, що відбувається: ось такі екзамени на любов, за мі-кросекунди в серці!
«На Божу любов», — в ту ж мить підхопив, без роздуму, режисер Кучинський. Багато є в страшному інтуїтивістові.

Бог — єдине джерело любові і благ усіх, і Він Творець — любов’ю.
Бог і Моцартові подав дари, генія, творив Моцарта — і че-рез нього геніальні твори. А ось твори зачіпають серця слуха-чів — і дар несе любов назад Богу! Серця вдячні за просвіт і зцілення — повертають свою любов Богу, Джерелу любові! Замилування!
Втрата мови — і — замилування… Що є, те є.
І замилування Всевишнім — що Бог все подав і дає… І ду-шу й тіло, безмежну природу і — безсмертну музику!
Радуйтеся і дякуйте! Радуйтесь завжди.

Бог найрізноманітніше доносить Свою любов: є творчі ге-ніальні люди. Можна думати зосереджено про любов — пере-вірено не раз — наскільки через мислеформи збільшується любов…
А ще: вчиніть милосердя — зразу ж благодать обійме вас!
І Бог творить, немов нитями тканину, і приносить усе, що потрібне: події, твори, книги, людей, підказки, друзів, просві-ти від Духу, види всяких «ліків», дерзання, Самого Себе!
Добре твори;. Поміч-любов для інших побільшуй!

Справи як ніби закиплять, добрі справи Бог підтримає. На любов врешті все виходить.
Чути Бога в справах і серцем чути — радісно.
 
В дитинстві незіпсована дитина сяє просто від благодаті, радіє, веселіє і ніби ні від чого сміється!..
В глибині творча людина є з Богом, з найглибшої глиби-ни, з суттєвої «релігійності» у великого творця народжуються великі і вічні твори. І нема різниці в суті — чи вони світські, чи церковно-духовні. Бо все одно з любові-зцілення в Богові.
Так буває в миру.
У чернеців свій вид благодаті, інший шлях, послух, ієрар-хія вдосконалення зі старцем.
В культурі було б не правильно — переносити механічно з одного грунту на інший.
Що ж в миру?

Як жити «білим чернецям» в світському? Є Г.Сковорода, поет Василь Барка.
Хіба є про це описання? Хіба засвоєний досвід?
Пам’ятати — це любити Бога, жити Його, і в Божому світлі невідхідно перебувати: Бог вчить…

Він підготовлює і небувале, дає вам неповторно все-все, дбає про це, — співтвори із Ним, знаходь новий ро;зв’язок: навички нові прийдуть, і ведуть дальше, ніж сам те планував ти…
Підтвердження прийдуть до тебе, чи за Божою волею — знайдеш пізніше.
 Не підганяй вирішення під тобі відоме, бо Бог — подає з невідомого. Це весело до жаху, це відповідаль-но, вільно, — цього в світі мало є, проривів майже нема.
Це музика, чуття Ритму, тональність, зцілення Богом.

Жахливо і неодворотно! Твій голос — жереб майбутнього, ти вибираєш шлях для людей Божою любов’ю.
Лжесмирення — це не робити того, що Бог хоче. То вже омертвлення усього… І правди, і темпераментного сприйнят-тя, і натхнення, і дарів, і вольового напору, і ширини, щедро-сті серця і вогню майбутнього… що мав прийти в світло.
Страшно і багато мені малося б розповісти про те усе...
Непослух проявиш — відійде благодать, тоді змиришся, повернешся до місця непослуху і не-слуху… почнеш Бога просити, в каятті.

Несміливість явиш — Вогонь загасиш, диво не утво-риться, а через кілька загашень відвернеться від тебе (!!).
Боже! та забери ж із українців і росіян придуркуватість!!!
Жах тримання культури кількома, вірними Богу й Проми-слу!
 
І ти — ти молитва!! В страшній правді перед Богом весь тремтячий і плисткий цей світ, сирий… І сподівання Вищого світу на правду твого в Божій любові художнього відкриття: в єдиному цілому!
То не руки твої складені — як для цукерок. Ти весь, — в липкості страшного, — молитва!!!

Бог її благослови, Ліна Костенко серцем величезним своїм світ потрясти може. Така важуча її путь, мов термоядерна, і таке ж нутро: яке дав — таким і скеровує Бог в її натурі!

Краса та важуча на терезах Бога й долі. Роману в поезіях після неї не написав більш ніхто, будьмо правдиві.

25.02.2012