Вона спiткнулася об слово

Вона спіткнулася об слово, яке промовилось між іншим.
Я не замислювався навіть, що слово діятиме так.
Та раптом у розмові жвавій на мить запанувала тиша.
Без відповіді задрижали її невиннії вуста.

Не плакала і не кривилась, не кинулась коментувати
те слово, зовсім випадкове, той сенс, який за ним стоїть,
а просто кинула казати, як часом кидають співати,
коли клубком стає у горлі той спів, коли душа болить.

О, як тоді маленькі плечі одразу обійняв рішуче...
О, як тоді вуста невинні я пошепки зацілував...
Вона пробачила одразу, а я тим словом й досі мучусь –
звичайним словом недоречним, яке я мимохідь сказав...

.......................................................

Дмитрий Викторович Середа 

http://www.stihi.ru/2017/09/22/11432

Тогда споткнулась ты на слове, мной между прочих оброненном,
Увы, не думал я беспечно, какая мощь словам дана,
Твои уста замкнулись, дрогнув, и в нашем споре оживленном,
Неодолимая как вечность, вдруг воцарилась тишина.

Ты не кричала, не кривлялась, не комментировала версий,
Тех слов, что на тебя упали, и от каких душа болит,
А просто сразу замолчала, как замолкают звуки песен,
Тех, что комком у сердца встали, среди нечаянных обид.

И обнял я тебя за плечи, невольно обретая разум,
И губ солоноватых сладость с тобою радостно делил,
Ты мне простила в тот же вечер, всю боль - решительно и сразу,
Но лишь укором мне осталось, как я тебе тогда грубил.