Лина Костенко. Возможно, ты идёшь дорогой снежной
Проверила и этот – уникальность 100 %
Старесенька іде по тій дорозі (Старенькая идёт по той дороге)
Автор: Лина Васильевна Костенко (1930 г. р.)
Перевела Инесса Соколова
***
Возможно, ты идёшь дорогой снежной.
Всё, как всегда. Недавно. И давно.
Остановилась. Боль в ногах как прежде.
Не то здоровье. Где ж теперь оно?
И снова в путь… Навстречу ветер дует…
Не заблудиться бы, хватило б сил.
Куда же ты? Я жду тебя родную.
Фонарь горит, никто не погасил.
Моя бабуся, мама моей мамы!
Молюсь за то, что образ сохранишь!
С ним говорю я добрыми словами,
вовек в моей душе не отболишь!
Без рук твоих ничто уже не всходит,
свой опыт не успела передать.
Куда ушла? Твоя наливка бродит,
и семена всё так же здесь лежат.
Что космос с интернетом, нуклеины?
С тобою сказки и сады всегда,
а в них по крохам мама Украина,
несёшь с собою, Господи, куда?!
Ну, оглядись! Побудь ещё немножко!
Не падай духом, верь, что ты дойдёшь.
Я жду тебя с заснеженной дорожки.
Здесь твой порог, ужель не узнаешь?
Но, нет тебя. Ты умерла, сказали.
Весной случилось, а теперь зима.
А я всё жду с горючими слезами.
Ушла. Пропала. И схожу с ума…
В окошко вижу чью-то там бабусю,
Узнать бы имя, где её крыльцо.
Не верится никак, что не дождусь я
и не увижу милое лицо.
----------------
Оригинал
***
Старесенька іде по тій дорозі.
Як завжди. Як недавно. Як давно.
Спинилася. Болять у неї нозі.
Було здоров'я, де тепер воно?
І знов іде... Зникає за деревами...
Світанок стежку снігом притрусив.
Куди ж ти йдеш? Я жду тебе. Даремно.
Горить ліхтар, ніхто не погасив.
Моя бабусю, старша моя мамо!
Хоч слід, хоч тінь, хоч образ свій залиш!
Якими я скажу тобі словами,
що ти в мені повік не одболиш!
Земля без тебе ні стебла не вродить,
і молоді ума не добіжать.
Куди ж ти йдеш? Твоя наливка бродить,
і насіння у вузликах лежать.
Ну, космос, ну, комп'ютер, нуклеїни.
А ті казки, те слово, ті сади,
і так по крихті, крихті Україна -
іде з тобою, Боже мій, куди?!
Хоч озирнись! Побудь іще хоч трішки!
Вже й час є в тебе, пізно, але є ж.
Зверни додому з білої доріжки.
Ось наш поріг, хіба не впізнаєш?
Ти не заходиш. Кажуть, що ти вмерла.
Тоді був травень, а тепер зима.
Зайшла б, чи що, хоч сльози мені втерла.
А то пішла, й нема тебе, й нема...
Старесенька, іде чиясь бабуся,
і навіть хтозна, як її ім'я.
А я дивлюся у вікно, дивлюся,
щоб думати, що, може, то моя.
Свидетельство о публикации №117072406395
тем кто уже проводил матерей в мир иной наверное тоже
тяжело читать эти строки, но память воскресает образ
матерей и будто мысленно с ними общаешься!
ПРЕВОСХОДНО!
Надежда Линник 31.07.2017 14:09 Заявить о нарушении
Соколова Инесса 31.07.2017 14:25 Заявить о нарушении