Той Голос

Ти подивись: коли піснями вибухав?
Коли я з ночі зустрічав стиха —
Від щастя й потрясіння більш не спав.
І зранку — знав, і в радощах літав,
Співав, писав, стрибав і — танцював —
Над гімнастичним брусом пролітав!
І більш не памятаю, де витав…

І ось, нарешті! де не помню — зустрічав!
А вдарений Красою — що я знав?
… Я був не тут. Язик мій був не тут.
... А серце вистрибало на льоту!

О! зверху бралось абсолютним слухом:
А я трусився землетрусом духу!
… А я — з обвалу щастя виповзав…
А я коліна збиті потирав.

А я — набиті гулі закривав.
Щоб Бог — не дуже здивувавсь!..
А потім!.. коли Ти іти хотіла —
Душа чимдуж зривалася із тіла —
І бігла слідом! Й роздягалась, і тремтіла…


А вже додому повертатись не хотіла!
… І ось навідліг — розривалось  ц і л е…

А три години під парканом, зціливсь…
В самого себе, — не живий, і не хотілось.
Душа без згоди запалала — й полетіла…
Як я не вмер, і сам не знаю.


Да! Потім із душі, з самого краю
Зривав цвіти — і випадковим роздавав,
Що й сам навчався і покори й непокори…

Да ноги відвертав від Твого двору!!
Що чомусь жили самі по собі.
Тоді ж і спокій… й вічності — у волос:
Бо Ти богиня…

Йшов незнаний Голос…

27.9.1990