Л таю. л тав! Не анемони...

*   *   *
Літаю.
І літав! Не анемони,
загинулих з одного Києва
лиш лиця
возставити, що похоронені, –
зуби драконів, невидимі, окисляться...


Парашути заборонені
стропи порвані
білою фарбою вздовж
по асфальту лягають
мов стропою написано:
(Добре читаєм?)
«Гадаю».


«Гад» підкушує
що низько літає...
Що як – нам не літати! а –
сіли б гадати?!..
Ліпше не знать,
як стільки знаю!..
Зібраність твою, Діво-Мати...
тільки і зустрічаю і проводжаю.


Всліплені, в мені не актора
видих...
Стоять з боків види
ноуменальні види
теплохладнії північні види
пащеки незнаних покриток
всі так по земнім провидні!..
всі всевидющі!..
такі здивовані всі –
не можуть пащі закрити!


Таке  в с е  здивоване –
забуло пащу закрити...

Пащеками з боків –
гадаючі!..
що вийде?
А з вас не вийде.
Наукове не вийде...
Демон.
В перикарді – його
вщерть кінчають.


Тебе я, спасіння
єдине моє неосоромне,
стрічаю
у спокої.


Світлом, любов’ю Христовою
високою ангелуюсь,
рожденних і нерожденних іще
стрічаю! світання цілую...


Рожденних і нерожденних цілую!
цілувальник я,
поцілунком пропах.
Тлінного не стане... сповзе...
по «мослах».
Як твоє Серце?? Цілую!! – цілую!!
...І де це Бог на мене – отакую...

29.05.2008