***

*   *   *
О Ізабель...
О Ізабель!
Щось значить світ ропи
дрібнотравчатий...
Було тоді... – геж
зачепитися, й почати!
Бо то
ковтав чуми зелений гель,
Дак свинтус набережний матерчатий...
та й гель
як перед смертю –
гей!

а ти взяла
мене на корабель!
На Корабель?! о, Ізабель!..
Сюди людей!
Китам? ті можуть дранку
одривати!
Індіго!? дітки? Ссе рубін,
а це індіго?
Ми так, співці, стиснулись
з колом у квадраті!
Нам –
учепитись, так, вчепитися
за небо –
і співати!!
По палубі чого нам бігать?..


Веди дітей нових,
о Ізабель!..
Бог бо як підійняв –
мов хмарок кроною –
нам душ насіння –
То там на морі
лиш риски – і риски
Бог і я – такі – те сіять
молотить-віять –
перстом злату крупу –
й перстом
осінювать!
І там на морі все
риски – легкі кивки!..

Це – Миколай?
і Богородиця? – о чудо!
ви – Золото!!
На іншім полі палуби – гайки,
Гайки! це ж то
ми в храмові співати будем?
ультрамаринам – будемо!

і
навпаки: хай рибки піють –
вискочили приспочити...
Нехай крастелі...
крилам що ж робити? Рубіну
що висвічувать на дні? Індіж
наївний ко Христу зводити б!
Знов пачка є!

Так ми
грудьми – і не одні.
Єсть Бог – це завжди...

16.05.2008