* * *
Ляж на нічні небеса…
Ти
над рампою міста
вся урочиста
над фрамугою стягуєш
тьму
з тебе випливли зорі
Бачиш як — я поет
та я в світі намок
і на чорно-зеленім потягнеться з мене
жовте волосся думок.
Потягнулося вгору!
Світ з красивим волоссям!
Так,
я ходив за місця
де спинялись уми…
тьми тягнулось аж років на триста!
Ха!
Бажають — «Убить молодого тартиста*!»
Це —
хай небо
повторює
жити йому чи не жить:
видко, запахом ти
поруділа єдино. Єдина!
Над плечем твоїм
зоряне цяцьство дрижить
треться й дрижить
щоб залізти у душу такої
можливо останнь-о-о-ї в світі людини!
Ти у небі купаєш
у хвилях
гарячих мене
я у пеклі купаю у хвилях
червоних тебе
і вже спінюю колір —
хто б там не вгасав…
Провалитися б
в Небо,
в якому тебе написав!
1983
* м.Тарту тоді – світилось...
***
© Copyright: Игорь Степанович Шевчук, 2017
Свидетельство о публикации №117072304495
Свидетельство о публикации №117072304495
Рецензии