Те завмирання дихання, що в сн...

*   *   *


Те завмирання дихання, що в сні
Ріки життя нас світлом осяває
По всій розмитості душі, – воно не має
Причини видимої, ні.

Лиш співнастроєність.
Так, Боже, душі хмар
Сьогодні думають –
чиясь думок вологість
Погладжує незримі їхні ноги…
Що розлітаються й летять як вільний дар –
До співчуття нових дерев і нив…
Співдихання, співквітування, співу –
В промінні сонця; клич, що розчинив
Минулу і майбутню – в одну ниву…
І всіх у ній – дав настрій;

Із пород
Що обертаються і звуки рвуть у вирі
Із близьких душ, і купчаться у вірі, –
 У мірі ладу, – тяги в первород
 і вгору:
Токи музики ясні –
Чи люті – линуть в серце і співають…
Прояснюють єство чи закривають,
Як люд і важких ядер дні…
                і ночі.
Серце слухайте своє
І з’яви тих, з ким радісно і легко!..
Хто вас здійма – і бачиться далеко…
І строго на душі у вас стає:
То вас божественніший настрій – впізнає.

1988