А він мене любив колись,
Тепер же, в серці моїм рана.
Він на мені тоді женивсь
І називав мене - " кохана. "
Він шанував свою сім*ю -
Було у нас діточок двоє...
Тож меншу донечку мою,
Назвав ім*ям він, навіть, мОїм.
Щасливі, роки, так, жили.
Наш шлюб, як скарб ми цінували.
В будинок затишок несли
І горя й сварок, ніц, не знали.
Та одного разу її,
Зустрів і враз зачарувався...
Втримати вірність не зумів
І їй відразу він признався.
" Тебе я, серце, полюбив -
Тобі готовий ноги мити... "
В сім*ї, в той вечір, говорив :
" Пробач жона, пробачте діти! "
А він, колись, любив мене -
На сум , на біль мене зоставив...
Чи то Господь того хотів,
Щоби чужих він діток бавив?
А вiн мене любив, колись...
© Copyright: Раиса Андрейчук, 2017
Свидетельство о публикации №117072109302
Свидетельство о публикации №117072109302
Рецензии