Коли-небуть ти все ж таки встигнеш на потяг.
Тоді я звикну ростити квіти в твоїх чоботях,
Щомісяця до них співати мантри,
А потім вижену себе з хати.
Ти майже повернешся, майже зазірнеш в вікна,
Але затулятиме очі тобі перекошена стріха.
Побачиш, зелено. Нема вже простору.
А потім виженеш себе з розуму.
Коли-небудь ти все ж таки встигнеш на потяг...
© Copyright: Дениза Глезина, 2017
Свидетельство о публикации №117072009546
Свидетельство о публикации №117072009546
Рецензии