Поетеса

Слова мов дольки алельсинів
Зажаті у твої руці
І морок пестить коси білі
Ще досі сповнені краси ..
Ти зараз в постать королеви
Вплітаєш простоти дурман,
І твої очі ще зелені
Хтось називає ще - обман..
Ти знов на сцені цій "Лілея"
Відпустиш журавлів-слова,
У душі слухачів - пустелі
Не йди віршем туди сама..
Ти вся у світлі й ясні очі
Пелюстками окинуть зал,
Згадай, хвилини ці пророчив,
Над горами блідий туман..
Ти тоді Їхала в маршрутці,
Проміння пестило щоку
На клаптику чорнилом ручки
Писала про душі грозу..
Там ти родилась Поетеса,
Охрещенна цілунком дня
І твоя доля безтілеса
Вбиралася у нове "Я".
Було давно це,посіріли,
Моменти прожитих годин,
Уста і руки постаріли,
Й вірші торкнулися сивин..
Зі сцени мелодійний голос,
Оспівує нову весну,
Колючий і налитий колос,
І роси,що кроплять траву..
А потім зал буде кричати,
Щоб розказала щось на біс
І жоден з них не буде знати
З'явились як вони колись..
Які скелети-таємниці
Ховають серце і душа
І слава,як між рук водиця
Уже до іншого пішла..
Ніхто не знає... Та й не треба
Бо тільки твій цей тяжкий хрест,
Ти знаєш,всіх зрівняє небо,
Та більш такої - не знайдеш...