Я не впав...
Це був поштовх...
Рука із юрби
простяглася за шансом кохання торкнутись...
От не стаче ж комусь почуттів і журби
між відтінками вічно червоної рути!..
Полохлива душа з перем'ятих сердець
кожен день для безкрилого жертву шукає
для його ритуалу...
А я навпростець
покрокую до свого приватного раю.
І нехай не дивуються білим думкам,
що давно відхилились від ліній з долоні!
Я - молитва, а Всесвіт - закоханих храм,
де звільняються очі, що згасли в полоні...
Без вiдмовок
© Copyright: Александр Ноцкий, 2017
Свидетельство о публикации №117071702230
Свидетельство о публикации №117071702230
Рецензии
