Спокійно й мудро – вже нічого не чекать,
лиш споглядати, як водносталь листя опадає,
і теплих днів остання благодать
у серці тихо незупинно загасає.
Лиш буде холодніше день за днем,
дощливіше, туманніше, сумніше…
Не жаль, коли під вижовклим дощем
нічого не почну нового більше,
а краще відпущу, - у всього є свій час,
і що з того, що так хотілося – вічно,
обійме вітер напосідливо за плечі враз
на перехресті роздумів-доріг космічних.
А поки - світлий день осінній, хоч теплом
останнім не зігріти вже долоні, й завмирає
вже серце... Просто час минув,.. Та все одно
за все я дякую життю і осіні, все пам'ятаю.
з Iнету
Поки день...
© Copyright: Петр Скорук, 2017
Свидетельство о публикации №117071502079
Свидетельство о публикации №117071502079
Рецензии