Спориш
Василеві Половинці —
світлій душі (посмертно)
Іду я, певний, хтось не знає:
Але Ти визвольно гориш:
Вонми, що чоловік садив спориш.
Садив — вернути: як було,
щоб на подвір’ї все гуло
В трав’яній знаті, й все цвіло
Так безборонно, щиро й любо,
І безбоязненно — як з Богом!
Це я люблю, щось буде з того.
Моя Царице, ти не спиш:
Той чоловік садив спориш —
Щоб ще топтать.
Щось стане видно:
Господь топкав свого Давида.
Господь і Бог! — і наш повік!
Маріє, серце, нам не знати? —
Тільки як вмер — в той самий рік
Усе подвір’я заросло святою знаттю...
2003
Спориш
© Copyright: Игорь Степанович Шевчук, 2017
Свидетельство о публикации №117071401836
Свидетельство о публикации №117071401836
Рецензии