Фотокартки

Небайдужа тривога торкнулась холодних плечей
І усе шкереберть перевернуто в серці та світі
Я складаю у шафу непотріб з липневих речей
І путівки немає туди, де зникають всі миті,

Закарбовані глибоко на фотокартках душі
Пам`ятаю як зараз твій дотик лютнево-зимовий
Ти торкнувся долоні моєї руки, і мені захотілося
Стати і вітром, і сонцем, запаливши життя

На великих вітрилах надії, і спинивши всі війни,
Що гублять святі почуття. Я сьогодні безмежно
За тебе радію, тихо пишучи вірші, що стали моїм життям
Я змінилась і стала дорослою, знаєш вік юний вже за декілька місяців
Вніс свої інновації, це не пік технологій, а днів календарних та сума,

Що розбила паркани і брами прийдешніх сучасностей
Я сама усвідомила, що осінь була барвистою, ніжним шорохом
Жовтня спадали з небес почуття, листя падали вниз екстрактами ніжностей
А тепер ти мовчиш, так немов би нема вороття. Дощ, благаю, ти змий всі
Образи, що виникли, повернувши крихкі і ранимі рядки-почуття