Напевне, друже мiй, жалкуеш...

           ***
Напевне, друже мій, жалкуєш,
Що відцвіта, як степ, життя...
Шляхами подумки мандруєш-
Нема в минуле вороття...
Нема туди шляхів, дороги,
Вросли у землю аж хрести...
В дитинстві бігали де ноги,
Збирать цукерки на гробки.
Повітря де було прозоре,
Трава зелена та густа,
Де стільки видно обрій,поле...
Пшениця в пояс золота...
Не лише ти про те жалкуєш,
Що відцвіта, як мак, життя,
Шляхами подумки мандруєш,
Нема в минуле вороття...
Хай тим хто буде після нас,
На щастя доля усміхнеться,
Були смішні ми, видається,
Як йшли до школи в перший клас...
В дівчат в коліно довгі форми,
Сніг комірці і хвартушки,
То був обов"язок і норма-
В папір обгорнені книжки...
І наші дні причетні стануть
Комусь для спогадів, розмов,
Поки у бездну літ не кануть,
Як "піонер" чи "комсомол"...
Вже повоєнне покоління
З жагою, спрагою життя,
Взірець у праці і в сумлінні
Дійти у світле майбуття,
Іде кудись без вороття...
Стояла ціль без компромісу-
За все Америку догнать,
Заводи,шахти рятувать,
Та де "Горбач" той взявся в біса,
Таку країну розпродать,
Куш жебракам отим віддать,
І всім п"ятою накивать!..
Хоч відбулось те нещодавно,
Уламки досі ще тріщать,
Не "устаканюються" плавно,
І лають Кремль, Росію мать...
Хоч в тім і наша є вина,
Що сперечатися даремно?..
Не йти,як кажуть всім до дна-
Долать помилку, друже, певно...
Будь небо чисте і прозоре,
Трава зелена та густа,
І скільки видно обрій-поле...
Пшениця в пояс золота...

        ***