Стало зимно чомусь, в серці, там в глибині
Заметіллю кружляє думок хоровод
І здається немає на цілій Землі
Місця, й рук які захистять від незгод.
Я сказала б тобі, що кохаю, люблю..
Але марно слова промовляти не буду
Знаєш, краще себе я згублю
Але й далі я житиму з вірою в чудо.
Кожним вечором я розмальовую сни
В них кохання взаємне і дружба без зради
Якщо щиро повірить, може й справді вони
Хоч до ранку зі мною залишаться радо.
Я не буду тобі говорити «Люблю».
Але знай, що з тобою й мовчати тепліше,
Я не знаю навіщо я це говорю,
Та не можу вже жити я так як раніше
Я не буду тобi говорити Люблю
© Copyright: Люба Зезуль, 2017
Свидетельство о публикации №117071106008
Свидетельство о публикации №117071106008
Рецензии