Загинув хтось, нас стало знову менше,
Шматок душі зірвався і упав,
Кудись у прірву, у безмовну легкість,
І там згорів яскраво, як напалм.
А я стою, мов той розбитий горщик,
Кусками глини падаю до ніг,
Солдат той був, двадцятирічний хлопчик,
Русявий він, він білий, наче сніг.
Упало знов, на крихту стало менше,
Нема вже болю і немає сліз,
Останні будуть, наче знову перші,
Іду угору, а насправді — вниз.
Я майже звик
© Copyright: Игорь Стожар, 2017
Свидетельство о публикации №117071104231
Свидетельство о публикации №117071104231
Рецензии
