***

З поеми «Шлях світла Бога»:
Кімната в Києві. В кімнаті Актриса і Настроювач жінок. Сонце в тиші.

Актриса:

Ви музикальні; з Вами…
Соковито, легко мовчати…
Тиша наповнена…а щось звучить…

Настроювач жінок:

Я музику почути зміг.
До зяви Божих звуків–
Для жінок
Влаштовуються спроби нісенітниць,
Маленькі крутики чуття іскрять
Дотично серцю – й пропадають в тьмі…
Ви – ясно ввійшли в музику тиші.
…Йде лапатий сніг; дивіться.

Актриса:

Я його почула.

Настроювач жінок:

Любовю бачите; те, що в снігу летить
Обняти землю.

Актриса:

…Який політний…розріз очей Ваш…
Погляд витримати неможливо.
…Як вперше сніг іде.
Підемо на вулицю?
(Підходять до вікна, вслухаються.  Накидають одяг, виходять)


Вулиця і сніг в Києві.
Йдуть Актриса й Настроювач жінок.

Актриса:

Я чую, як живе душа.
В мені є Бог, вступаю в чистоту –
Тьохкає серце й виростають крила…

Настроювач жінок:

З Вашого голосу вирізьблююсь
Все вище, мов згадую, чи впізнаю.

Актриса:

Промовте звідти…

Настроювач жінок:

Вершина серця Вашого така; до Вас ішов –
Як на вершину: найперше відривались
П’явки, висмоктуючи сили із душі. Тоді
Забігали думки середні ь– на відстані втікали
Від сонця Вашого» а третій відтинок шляху –
Молитва. Так допускав до себе чистий
Дух. Так відривалося життя красунь
Майбутніх, – бурі й невдачі…

Актриса:

Кожен із гребеня удачі бачить,
Як хвилі рвуть закручених; і годі:
Час підійма фігурки прозвучати –
І канути. Та ми не там.
Не хочеться нічого думати…навіть діяти…

Настроювач жінок:

Бо музика звучить.
Лиш через триста літ
Влетять в повітря, яким дихаємо ми,
І буде час без втоми дивуватись.
І все  т а м  є, – чого за всіх переживати?
(Якшо не є шляхетність духу – те, що є,
Рано чи пізно вилізе з людини…).
Час йти з життя театру – і пробачень
Хай просить вищість. Ох, прощаймось.
Піду примірятись; вже Небо ниже,
Лиже від голови до п’ят.
(Вслухаються, прощаються, мовчать.)
(Розходяться.)