В длуню життя наш роки...

Відлунює життя наші роки,
 І слід сказати їх уже не мало,
Ти не здаєшся - навіть навпаки,
Тобі не личить , тобто, не пристало.
І ти ідеш, ти вільна від спокус,
Тебе тепер це зовсім не хвилює,
І не бентежить почуттів тих груз,
Життя іде вперед воно крокує.
Ти вільна від юнацьких почуттів,
Від пристрасті  шаленої  у жилах.
В твоїх роках той спокій уже жив,
І ти напевно все це заслужила.
І ось життя відлунює роки….
Неначе повертає в те далеке,
Підходить молодик  за тридцяти ,
Бо чимось ти його таки вразила,
А перед тим він довго споглядав,
Щось намагався в черзі говорити,
А потім , вже на тебе він чекав,
Щоб  компліментом  тим  нагородити.
«Ви  пані незвичайна! Ви струнка,
Вам дуже личить стильний капелюшок..»
І почуттів  текла в очах ріка,
То був удар, скажу, як з сотні пушок.
То було диво! - Справді здивував,
Напевно, ще не все скажу погано,
Він  компліментом, роки дарував,
Старіти мабуть все-таки  зарано.