Вода. Иван Коваленко

Вода

Я приніс з колодязя води,
Сів на призьбі, і на відра глянув,
І побачив хвилі океану,
Зливи, водоспади і льоди.

Я хотів збагнути в ці хвилини
(Світ увесь окинув неспроста),
Чим були колись оці краплини,
Поки я з криниці їх дістав.

Ця велика життєдайна сила
Не лише снігами і дощем спада,
У скількох людей текла по жилах,
З кров’ю хвилювалась ця вода?

В грізних битвах мужності давала,
Кликала до подвигу не раз.
Ця вода колись когось кохала,
З ніжних вуст паринкою знялась.

Протікали океани часу,
А вода боролась і жила.
Хай же все віддасть вона відразу,
Все поверне, чим колись була!

Зачерпнув води я цілий кухоль,
П’ю її з надією в душі:
Так улий же в мене силу духу,
Дай снаги, на подвиг надиши!
-----------------------------------
«Вода» И.Е.Коваленко

Из колодца я принёс воды,
Сел на землю и на ведра глянул:
Я увидел волны Океана,
Водопады, реки, ливни, льды.

В этих волнах я хотел понять
(Целый мир окинув неспроста),
Чем могли все эти капли стать,
Пока я ведром их не достал.

Та большая живоноснейшая сила
Падала дождём на города,
У скольких людей текла по жилам,
С кровью смешивалась чистая вода?

В грозных битвах мужества давала,
К подвигу она звала не раз,
Та вода любимых целовала,
Паром с уст нежнейших поднялась.

Протекали годы незаметно,
А вода боролась и жила,
Пусть же возвратит всё беззаветно,
Всё вернёт, чем некогда была!

Плещется в ковше водица глухо,
Пью её, как пьют нектар любви:
Влей же в меня капли силы духа
И на новый подвиг вдохнови!

(10.07.2017)