Смирення любов

Смирення — любов
Поема


                Двом рукам Отця —
                Сину і Духу Святому
                в любові присвячується

1

До цього світ дійшов,
Боже, що має маєстати
що хоче сам на грошах стати
Підходжу я —
і раз! — немає маєстату
він мав і за;мки
і замки;
я — раз! і по замко;ві!
й заковані
заковані
захованії —
веселії
хрещальнії
в серці Твоїм!!

світу всьому тріщати —
що він
до Бога весь волав!
бо солоду
в гортані більш
не має...
він возсія — він к Богу вопіяє!
і світ, і я до Бога вопіяєм!!
Ти є, Боже! мене немає!
 
Ти гори руш! — Ти
огнедихаючи — сяєш!!
Тепер — Китаю.
Ох, де найду я
облачення?
Да, де найду
тут облачення!..
Ці два віки —
занадто вчені,
під ноосферний дощ —
і зачаровані,
всі вчені — і зачаровані!
і зачаровані — як вчені!..

Й тяжіння вирішать —
і полетять, —
кульочками нікчемними...

А Церква?
не чує!
Чи зна мене?
Не зна мене.
Провалюється.
Провалюється — на екзаменах.

Це — успіх є Христа,
не мій, Христа, —
в мені!!
Де облачення?
де б я став?
Мене нема!
це успіх у
мені — Христа!..
Любов Христова не преста;!!
 
2

Да, Боже, так!
йшов два десятиліття —
сірі,
сірі,
і щезла
половина в світі
звірів!


Успішні єсть! Але —
своїм!
Не успіху здалися
Бога — у собі...

Хай сяє — сить!
І се є «ти»,
і всяке «ти» —
несеш, Боже,
і океанські хвилі
є рябі...

Що мало є Тобі,
і що багато, Боже, є
Тобі?

Несеш тих звірів —
і океанські
хвилі є
рябі.
Відплив — прибій,
відплив — прибій!
І слово Слова —
не даремно вибира:
і в звірах є любов,
і любов Сина не преста;,
 
хоч звір у слові — не вмира,
й звірів отих
любить любов Христа!

Кого підняв!
Зазморшкувався Захід — і трагічним
став.

3

Боже, Ти не здавсь!
Тління все —
досвід,
тлумачення,
здійснення
й — «евріки»!
В города;х Ти,
й города,
города!
города!..
Можна перемагати сатану
в Христа зменшуючій Росії
й хворій Америці?
Да!

Отець Віктор Мамонтов —
врятований!
Ви ж тупите — как всєгда.
Можна зрізати цих двох людоїдів?
Двох? Я — да!

Любов’ю Духа!
Любов’ю
Святого Духа! —
ноосфера —
в городах,
і атмосфера,   
в селах й містечках
і городках!
І города?
Да! Я прямо в рай вигрібаю! —
Як я підійшов до Китаю!!

4

Смиренно і втішно
любов у любові рида:
не читаючи великих художників —
самі грішники
в текучці спасуться в рядах?

«Граюся з словом» — кажуть —
«а прокляті питання доби…»
Інфантильні раби!!

Самі, смайлики, сіли в фейсбучні
гроби!!
Можуть в’язати цих людоїдів?
Да!
в буднях, зсередини
оком похилим
стискує четвер — середа,
лиш би до малого спасіння
Бог сили взяв і дав!

лиш би мені слово-насіння!
але друг Слова і Ольги* спасся?
Таж да!!
Смирення — простота…
але яка воля в cловах у Христа! —
одне «Так».

Смирення — любов… і
Китай по мені ниче
к Богу в смиренні...
гідність царська й
священи;ча!

5

І російські попи;,
й українські попи;,
вже як тему велику
ви, недостатні, берете,
то всіх топите й топитеся
від не своєї плавби!
Що ви світ цей дерете??
Не за свою справу беретесь?
Єретики —
хто? Бо ж репнете!..

Бог же тільки Христових поетів —
великих й
художніх! —
шле витончувать смак
й охопити весь світ! —
Ім’ям Божим!

А середня людина
в бурунах
самозроблених —
у фейсбуках гине!!

Людино!
Людино! Ти гинеш…

Без слова
стержневого — гинеш:
загинаєшся...

6

Ти не здавсь, Боже,
я, схоже, не здавсь:
любов Божа хоче
ходити мені в городах
по горах
і пеньком сидіть —
немов мушлак. —
Можна такого любити, Боже?
Любиш?
Так!

Да! є так.
Світ вопіяє про Бога!!
Можна долати світ, Боже?
Зачарований світ!
Можна долати?
Да!
Більше, аніж написано, —
нічого.

Можна долати —
дати,
розпущеність,
гріх,
слиз
в городах,
смог в городах —
холодно! не можу я, Боже, й
дихати! —
кажи швидше — так??
Да! да!

Слава Тобі, Боже!
отже, я не зовсім мушлак
і коли вже не можу —
то вдихну Тебе,
й кажеш одне «Так!»
Світ безрадісний — долаю радістю...
 
7

Хочеш, аби я
ходив Тобою —
тільки так...
Чи ув якомусь
віці я?
Провінція, Боже,
кругом — провінція!..

Хто наганяється
по смердючим го;рода
тунелям —
він проб’є стелю!!

Осипається,
осипається
церковний маєстат.
Ти, Боже-Слово,
велично твориш! —
я лиш смирно став так .

31.10.2016, ранок; 18-20.11.2016