Булы б Богы - стоялы б край дорогы!

 Булы б Богы - стоялы б край дорогы!
А   як   не   стоять   -   знать   не   болять!
За   люд   вродлывый,   да   край   гноблывый!
З   тiэi   казки   напилися   й   ласки!

В   даленi    все   тужу   по   тобi,   
 та   гадаю, 
 ти   почому   така? 
 I   чого   я   не   знаю.

Не   питай   мене   бiльшь, 
 чому   в   ранцi,   колись 
 украiнською   мовою 
 вiрши   родились.

I,   чому,   все   iдуть   
до   моiй   голови,   
 може   я   що   учуяв 
 з   небеснiй   молви?!

Я   не   знаю,   не   знаю, 
 чом   в   далеким   краю 
 украiнськую   мову 
 згадав   я   мою.

Може   туга   моя   
по   коханiй   сторонцi
 затумарила   сни   
и   замарила   сонце?!

Вiдповiти, 
що   кинути   камiнь   зо   шiи.
I не  мpiяв,   що   днi 
колись прийдуть   такii.

Воротитись,   вже   бiльше,   назад 
 не   гадаю.
Потому,   що    Вкраiна   тебе 
 не   впiзнаю  -

Де   розлюченi   баi  малинять     жакети, 
 досягая   богатства  эдиноi   мЕти, 
 побиваючi   правду   до   брУдних   пiдстав…
Я   живу   в   даленi,  тiльки   iншим   не   став, 

I  не   можу   прийняти 
 свободу   о   ту, 
 що   зiйшла,   так   ганебно 
 продав   висоту:

Жити   правдой   -   любовi 
 во   рiднiй   сторонцi, 
 i   дитей    годувать,   
 що    вражаi    на    сонцi!


Ти   не   зможешь   мене   зрозумiти,
  я   знаю 
 потому,   потому   я   i   вiршi 
 складаю.

Ти   смiэшся,   как   хорошо 
 в   моiй   душi…
Но   говоришь: …  ти,   бiльше   
менi  не   пиши,

То   не   мова   Богiв, 
 то   не   мова   рабiв  - 
 тая   мова   твоiх 
 загубившихся   снiв!

Повертайся   до   бою.
Повертайся   в   краiну 
 спiвчувати   до   болю, 
 як   написано   сину…

-   Не   зумiю   я   бiльшь 
 спiвприйняти   суть  - сiль, 
 голова   уся   бiла - 
 по   тобi   тая   бiль!

-   Я   прийму   тебе   всякого, 
 тiльки   прийди!
Щоб   себе   вiдвести 
 вiд   бiди,   вiд   бiди!

Що  ж,   ти   бiль,  все   збираэшь   
собi,  i   по   свiту, 
 всю   о   ту   маяту, 
и   надiю   убиту?!

-   Знаю,   бiльше   менi 
 не   знайти   вороття.
Що   ж,   так   склалися   днi!
Так    склалося     життя!

В   тобi   Дiти   розтуть 
 непривитi   любовью, 
 що   в   твоiй   полиньi, 
 стануть   м,ясом   и   кровью.

Вони   бiй   твiй   
й   разум, 
 надiя  -   
Все   Разом!

Не   питай   нi кого 
 де   шукати   дороги, 
 по   якiй   ти   пройдешь 
 не   ломаючи   ноги!

Все   в   тобi, 
 Моя   Ненька   i   Киiвська   Русь!
Тiлом,   я    не   зумiю  -
 а   з  вiршaми  -   вернусь!

Потому,   що   вони 
 лишь   в   тобi   розумiлi, 
 народились,   зросли, 
 и   зiсталися   милi.

Нi   в   книжках,   а   в   просторi, 
 над   рiдним    Днiпром!
Де   им   справжнэ   життя!
Де    покiй     iм,   та   й    Дом!


*

7517 лето -
29.6.2009 -  5.7.09.

*