Моя рідна, земле-нене, до тебе прилину,
Та розмова буде слізна, впавши на коліна,
Цілуватиму травицю, пісочок сіренький,
Це ж по них ступали ніжки зовсім ще маленькі.
Знайду стежку, що збігала з гори до криниці,
По ній кожний день ходили, щоб набрать водиці.
Відшукаю того дуба, що тримав качелю,
Та збирав дітей з округи – всі були веселі.
У старому ще садочку на мить зупинюся -
Ось шовкова деревинка, їй я теж вклонюся,
Поклонюся я могилам дідуся й бабусі,
Пролетіло стільки років – нема вже й матусі...
Ще живий татусь та слабий, не встає на ноги
Вже збирається в дорогу - додому, до бога…
Півстоліття я чекала на зустріч з тобою,
Моя сива, земле-ненько, марила журбою.
---------------------------------
Моя рiдна, земле-нене, до тебе прилину
© Copyright: Фаина Янко, 2017
Свидетельство о публикации №117070809966
Свидетельство о публикации №117070809966
Рецензии