З драматично поеми Шлях св тла Бога

     З драматичної поеми «Шлях світла Бога»:
 
        Настроювач жінок:
 
Таїн таїна – нам в жінках
просвічують обжинки.
Над квіткою – бджола,
Над жінкою – поет.
Щоб народився плід
Новий – любов –
Спрага померти
В злитті: у смерті
Злетіть до неба. В Бозі – хто любив.
…Ой Жінко! Дитятко краю!
Серце – політ безсмертя знає. –
Пізнати світ любовю
Із пекла надр – темнющих і великих!!
Причастя духа й тіла, вина й хліба –
Одна любов… Короткий земний вигляд! –
Болить Бог: життям стискаються жінки,
В собі, що вік нема любові…
Любові!!! Розглиблення небес!!!
У спразі чистоти висот,
В підйомі лютому безумної музики –
Але  в любові!
Що несе до раю.
 
(говорить в роздумі і співає)
 
День без любові – вирита могила…
До ями падай, музики нема.
На третій день і дихати несила,
А в небі плаче музика сама.
Вже третій день і дихати несила,
А в небі плаче музикак сама…

Зніміть із мене літ свинцеві плити!
Я хочу жити, я надихатись не вспів!
Я жити хочу! Дайте мені жити –
І обіймати музику світів.
Я ще живий! Я дуже хочу жити
І обіймати музику світів!
День без любові – вирита могила…
 
*

        Настроювач жінок:

…Рука лиш заважа світанню слова…
Візьмеш записувати – світло утіка…
А краще, коли тіло не зважа
Себе – і лине ним пора натхнення…
Любов богів не йме відволікань…
Ся тонка музика – манлива,
Безперервна –
Самопожертвування прагне і служінь
Аж позамежних – то небесна спрага…
Школа відразу непомітною стає, коли
Одухотворення у слові, співі, русі –
Великим птахом – хоп за плечі! –
Промайне понад землею! О, життя –
Політ! Це ясно знають – кого він
Окрилює частіше, світ святий.
Вершинний дух! Політ, політ, політ –
Над тим, що силиться лиш відірватись
Від землі! –
 
    (до Студентки-тіні)
 
Там дух збувається, тож станьте гірним Духом
Найперше – інше звідти осягнеться…
Дитинко, полюбіть цей дух-політ!
І відігрійтеся, забудьте як земні
Псували душу, серце й голос:
Небес усім недостає, небес бракує…
Там на струну натхнення золотого
Сідає світлий гомін райських птиць –
Вершина сяюча захопленням горить,
Мороз по шкірі, пада стеля з пеленою –
Людина вічністю сія – хто я? де я?
Це –струнний погляд-поцілунок Бога!..
От – резонатор: все над головою:
Із сотів випито нектар,
Тому відлунюють з-за хмар.
Вважаймо, це була молитва для настрою…
Ловімо ж дух оголений.