Памяти Самойленко. Иван Коваленко

Пам'яті Самійленка*

В Боярці зеленій, серцю милій,
Де ліси розкинулись кругом,
Там над ставом, на Старій могилі,
Спочива поет останнім сном.

Повз могилу в школу ходять діти,
А внизу шепоче осока,
І не в’януть на могилі квіти:
Не одна кладе їх там рука.

В темну ніч він вийшов в путь тернисту,
Вів його до творчості порив.
Пісню він підняв дзвінку і чисту –
Вогник свій сміливо запалив.

Може, й знав, що той вогонь не буде
Так палать, як слава Кобзаря,
Та від всіх вогнів, що світять люди,
Ніч зника і наступа зоря...

Спи, поете! Жив ти недаремно,
Україні працю і любов віддав.
І народ, вклонившись тобі земно,
Назавжди до серця тебе взяв.

І не згасне твоя слава зроду,
Вогник твій горить і не згора,
Бо поет – в серцях свого народу,
А народ ніколи не вмира.
_____________________
* Написано у 1964 р. до 100-річчя з дня народження В.Самійленка. Вперше цей вірш прозвучав під час урочистого мітингу, присвяченого цій даті, на могилі поета в Боярці.
----------------------------------
«Памяти Самойленко»* И.Е.Коваленко

Там, в моей Боярке, сердцу милой,
Где леса раскинулись кругом,
Там, над прудом, на его могиле
Камыши поют последним сном.

По могиле дети в школу ходят,
А внизу там шепчет осока,
И цветы с могилы там не сходят:
Не одна кладёт их там рука.

В тёмный вечер шёл он в путь тернистый,
Его вызвал творческий порыв.
Песню он запел светло и чисто,
Смело землю Истиной покрыв.

Может, знал, что тот огонь не будет
Так пылать, как слава Кобзаря,
Но от всех огней, что светят людям,
Гаснет ночь и брезжится заря…

Спи, поэт! Ты жизнь прожил недаром,
Украине труд, любовь отдал,
И народ, склонясь пред твоим даром,
Навсегда тебя до сердца взял.

Не погаснет твоя слава сроду,
Твой огонь горит, чтоб не сгорать,
И поёт, поёт в сердцах народа,
А народу ввек не умирать.

*Написано в 1964 году к дате 100-летия со дня рождения Самойленко и впервые прозвучало на митинге в Боярке.