Щаслива я, бо маю кусень неба
кусень неба
і дві сумні берізки у вікні.
Давалося немає ніць в
легенях,
і обмаль гожих сиротіло слів!
Душа стомилась шпирати притулку,
баритися у русі мертвих
книг.
У громовиці з ніжним
поцілунком
були обидва ми тоді німі.
Раптово, Боже - мовити
з-під диму
і в метушні, наближеній до сну,
дощ ледве-ледве крапав мені в
спину:
так начебто я досхочу люблю.
Мій спокій зніс я чую, де лелеки
проходять люди,
тьмарить голова.
Я — запашна хмарина,
мені легко,
туман картини пише навмання.
Тут бавлять тіні предків ефіопів.
Навшпиньках йдуть до
мене горді сни.
Я літо відкриваю, наче
шпроти,
Що поглинають серед сосен дим.
05.07.17.
Свидетельство о публикации №117070504623
Сподобалось.
З повагою,
Анастасия Кэри 29.07.2017 02:17 Заявить о нарушении