Мов жито сієш сумні вірші,
В своїй квартирі за столом,
А ми не кращі і не гірші,
Хоч біди в'яжуть нас вузлом.
"Не прочитаю,не повернеш,
Тягар не сказаних ще слів".
Їх час мов полум'я пекельне,
Зітре з душі,що заповів.
Ти будеш думати "минуло",
Бо я з тобою,ще зима,
Що серце льодове не чуло,
Яка в тобі живе весна..
І що сумна ще грає скрипка,
Розлук й любові пліч о пліч,
Пробач мене,не надивився ,
На очі повні протиріч..
Я блиском зорь щоночі сходжу,
І вітром шарудю листком
Та все ж таки уже не хочу,
В минуле повертатись знов!
А ти все пишеш сумні вірші,
І в них куєш свої літа,
Не зрозумієш мене більше,
Ми одне одному - біда!!!
Мов жито...
© Copyright: Ольга Куделя, 2017
Свидетельство о публикации №117070406351
Свидетельство о публикации №117070406351
Рецензии