Схоронить вечір за вікном,
Приземлену та юнну вишню,
Останній промінь за столом,
В вікно-люстерко не дивися.
Останнім подихом в цей день,
Збуди сича,що спить у клітці,
Вклонись від мене і пісень,
Нічних віддай,душі-лебідці!
Він налітався вже у снах,
Як люд на вік земний нажився,
В руках людських,як в кандалах,
Він поневолений лишився.
Нічна пітьма,не сип зірок,
Крадусь,як злодій в темних шатах,
Ми робим безліч помилок,
Та можем інших-виправляти...
Хоч гість квартирі та двору,
Мене кажан навіть не видав,
Залізні пути з петель рву,
Щоб крила підхопив знов вітер.
Лети,шукай свою зорю,
Назве ім'я цій вільній долі!
Не вітру,ані журавлю,не розкажи,
Як там в неволі!
Сич..
© Copyright: Ольга Куделя, 2017
Свидетельство о публикации №117070208149
Свидетельство о публикации №117070208149
Рецензии
Такие красивые и глубокие строки... И как всегда, яркий живой язык! Успехов Вам, и пусть Муза не покидает Вас ни на минутку!
Так прикро, що не тільки птах
Ми так "кохаєм і пестуєм" -
Людей тримаєм у клітках,
Від ревнощів в них вік воруєм.
Письменный Максим 03.07.2017 18:00 • Заявить о нарушении
Так прикро, що не тільки птах
Ми так "кохаєм і пестуєм" -
Людей тримаєм у клітках,
Від ревнощів в них вік воруєм.
Письменный Максим 03.07.2017 18:00 • Заявить о нарушении