Цикл ненароджен в духов

Цикл
«НЕНАРОДЖЕНІ В ДУХОВІ»

                Ліні Костенко — найглибшій і неземній

І

На вокзалі людей
                ліхтарем не світи:
всі серцями роздерті. Всіх прощають —
хто вирвавсь від смерті:
Лиця стерті: де вогонь, а де тил?

Тільки хто відбува назавжди —остається.
Здається. На місце. Розбігаються —
дикі серцем і сплять,
               присуваються знову
                назад.
Соннотил.
В Бога глибшає, ширшає серце
на вокзалі світил.

ІІ

Коли дух розколиханий вже полетів
все забудь що хотів
де немає вагонів
де остовпів.
Світлом.
В короні.


Неохоче вернувшись
            в камчадальний розсіл
будеш лагідно гладить двох-трьох бджілок
пружних шелестких
хтось добре подумав.

Як би назбирати школу виховання
                бджіл.
 
ІІІ

чого їх не зняли з гори, таки,
лелеку і Христа, й поета, і пророка
не бігла чудь, і мох, і заморока —
крізь чаги, й леп, й нудьгу, і вільшаки
а люд стоїть на голові і на вухах,
                все навпаки
не бігли —й тим спасли:
                все навпаки
вкорінених у небо як скорчуєш
а то б накинулись безглузді мужики
той цьому світ кричить: ти чуєш?
дивись в серця, та не в обличчя, не в шматки
 

чого спасатись не пішли, таки;
всіх чує подих ближньої ріки
засмоктані біга і онучки
текучка лиха
заїдання
і смоктання
і затягання
і шмагання течії

гора ногами догори

1995