Пришила на серцi латочку
Вже дуже давно, колись...
ОбрАз не тримаю, таточку,
Хоч мрії мої не збулись.
Душа моя досі у відчаї,
З дитинства - мій сум гіркий;
Могилу твою увінчують...
Щоночі, як квіти, зіркИ.
Нам долею так призначено-
Спізніле моє каяття!
Давно все тобі пробачено,
Іще за земного життя.
01 07 2017 р
Вікторія Р
Свидетельство о публикации №117070210289