Коли в степу
ся голосиста тирса
ця ковила
тче волосисто-голосиста
ми в творчості йдем
із своїх могил
хрест проситься з могили
коли світ квилить
як більш ніхто —
глибинних прірв не перескочить
і навіть
день корінь життя свій сточить
коли ізнаджуючись
вигорять всі очі
тільки Бог — і творчість
єсть тільки Бог і
творчість
Ось як любов із зрящої
Марії —
покине рів
і кладе кладку пандемії
я люблю так
що вже немає сили
то в тиші
любов квилить —
душам квилить…
— Я вибачаюсь: Альфу й Омегу —
ви просили?
27.11.2009
Тирса
© Copyright: Игорь Степанович Шевчук, 2017
Свидетельство о публикации №117070103341
Свидетельство о публикации №117070103341
Рецензии