(із циклу „Я вірю“)
Відквітнули сади Семіраміди,
зронили віти над аляудським мостом.
Давно весняні чарували види,
коли дерева укривалися листом.
Пройшли роки – кубельце опустіло,
розбіглись діти, кожен хто-куди.
Нема й до саду вже нікому діла,
ніхто не дасть йому стражденному води.
Лиш бур’янам тепер в саду роздолля,
у зріст міцний чортополох стоїть.
Для шкідників настала вільна воля,
нема кому ту нечисть потруїть.
Для кого ж дім той світлий будувався,
де ледве не наклав своїм життям?..
Якби ж то знав, можливо б не старався
і не обманювався світлим майбуттям…
Пройдуть роки, минуть десятиліття,
та все ж настане завтра золоте.
Нові дерева знов розпустять віття
і сад мій над Інгулом зацвіте!
28.06.2017
Сад майбутнього
© Copyright: Олександр Мачула, 2017
Свидетельство о публикации №117062806906
Свидетельство о публикации №117062806906
Рецензии