***

*   *   *
Прийди, як вмієш — непомітно,
                і лице
Омий об золотеє листя це...
Бо розбіжаться дрожі позашийні
І розімкнеться золоте кільце
Й розсиплються всі, що були на златій виї —
Мигаючи донизу
в запитанні «А серце?..»
         «А ми де? а — серце;?»
Це  образ є як прийде мить остання...


Якби ми серцем більш за все —
Тебе любили...
То нас — невже? —
пошматували б які сили?..
Якби на древі вічнім зажили...
То вічно близькі й один одному були б! —
Вічно живих, напевно, не тягли б
Прохладнії безодні. Як сьогодні.

І ці листки
лицем у грязь.

А музика вдалась.
А музика
вдалась.

09.08.2005


Рецензии