Лиш серце...
Долоні тремтять від напруги
червоних доріжок..
Знесилений впав...
Одинадцять кроків до білої смуги,
де душу чекав.
Лиш очі...
І хай небокрай відцвітає
в пустельних поверхнях...
Мені не дійти...
Бо мого життя у блакитнім немає,
одна тільки ти.
Лиш погляд...
Засмучений втратою ранку
рожевого квіту...
Я знову воскрес...
І з кавовим світом, що мріє на ґанку,
вживаю шартрез.
Лиш руки...
Цю мить віднайти неможливо
на жовтому Сонці...
Життя - то не Бог...
Ми граємо долю для смерті наживо,
щоб бути удвох.
Лиш подих...
У рухах немає бажання
на дотик надії...
Хто мав - той пішов...
І наше, нехай і спізніле, кохання
рятує любов.
Обмеження безмежного
© Copyright: Александр Ноцкий, 2017
Свидетельство о публикации №117062802206
Свидетельство о публикации №117062802206
Рецензии