Вогонь Л д

Одного разу трапилося так,
Зустрілися в житті Вогонь і Лід,
То був знаменний зустрічі їх знак,
Який залишив після себе слід.

Побачивши Вогонь, Лід закохався,
Той блиск його миттєво захопив,
Він біля вогнища уже кружлявся,
Не  відчуваючи в стосунках бід.

А Полум’я  танок свій танцювало,
Розпалюючись більше і кружля,
Воно гаряче вже  його кохало,
Те міг побачить кожний і здаля.

І милувалось чистотою Льоду,
Прозорістю, що світиться наскрізь,
Не розуміючи, що любить Воду,
Хоча навчали : «в воду ти не лізь!».

Лід споглядав  і серце колисалось,
Він танув від тих дивних почуттів,
Тож  Полум’я тім тихо милувалось,
А Лід все ближче підійти хотів.

Чим ближче були вогнища  обійми,
Тим більше проливалося води,
Вже заливало сукню в танці вільно,
Час наближав обох їх до біди.

І з кожним поцілунком прохолода,
Тушила те яскраве багаття,
Водою заливало ту природу,
Де був вогонь любові і життя.

І що там далі трапилося люди?!
Розтанув Лід й багаття загасив,
Так завжди було і так мабуть буде,
Тут навіть Полум’ю не вистачає сил.