Зітхаючи днями проносяться вбиті,
Їх руки розв'яжуться тільки в могилі.
Лягти вже так хочеться, й ноги вже миті,
Та змужені бігать, зітхати. Прогнилі.
І кістки і мозок, сім'я та робота,
В очах лиш макет розуміння й життя.
Думки перехоплюють й чистять від цноти.
Думки шлють про вірне, сьогодні, щодня.
***
© Copyright: Ваня Брикулець, 2017
Свидетельство о публикации №117062604806
Свидетельство о публикации №117062604806
Рецензии