Пихатий горобець

В однім гайку вродилось гороб’я.
Воно було таке худе і кволе,
що навіть немала його сім’я
за ним ходила назирці довкола.

Само маля літати не могло,
спочатку ледве-ледве що ходило.
Так день за днем росло собі, жило,
від хижаків спасли його насилу.

Від’їлось трохи, пір’я наросло,
із часом у колодочки убилось,
а далі навіть стало на крило,
хоч довго ще затим літати вчилось.

Набралось хисту, бо таке ж метке,
то там, то тут поцупить насінину.
Кубельце звило, тепле і м’яке,
та все тягло до нього без спочину.

Навчилось де, коли, кому лизнуть,
цвірінькнути чи піднести шматочок,
а інколи, де треба, й зісковзнуть…
Вже завело сім’ю, синів і дочок.

І склалось з часом непомітно так,
що піднялося по життя драбині.
Горобчик наш далеко не простак,
на крила поглядати став орлині.

І ціль завітна горобцеві та
усе сильніше душу зігрівала.
В житті з’явилась в жидика мета –
замало стало рідного кагала.

Інтриги він безперестанно плів,
ловчив, навчився гарно говорити.
Так обіцянками пташиний рід й скорив –
електорат таки вдалося одурити.

Урешті-решт добилася та гнида,
в непевний час полізши напролом, –
безрідного улесливого жида
обрали головним таки орлом!..

А далі понеслось все шкереберть,
затісно стало жиду в рідній стрісі,
кармани він свої набив ущерть
і став ховати скарб у іншім лісі.

Фінансово де зовсім інший лад,
відмінні від свого гайка порядки –
крав в ріднім лісі максимально гад,
а мінімальні там платив податки.

Ось так в наш гай прийшли скрутні часи,
всім заправляють брехуни і хами.
Птахи ж летять частіш в чужі ліси,
бо горобці панують над орлами…

14 – 25.06.2017